Фонетична транскрипція слів

Переглянути

Мнемонічні фрази для деяких правил з української мови

Мнемо́ніка (грец. τα μνημονιχα — мистецтво запам'ятовування) (мнемотехніка) — сукупність прийомів і способів, що полегшують запам'ятовування і збільшують обсяг пам'яті шляхом утворення штучних асоціацій.

Багатьом відома фразочка для запам’ятовування кольорів веселки російською: “Каждый Охотник Желает Знать Где Сидит Фазан”, кожне слово тут починається з букви, з якої і назви кольорів веселки. В українській є свої відповідники:

• Чарівниця Осінь Жар-птаху Закликає Бабин Сад Фарбувати.
• Чомусь Осіння Журба Завжди Буяє Сумними Фарбами.
• Чоловік Охоче Жінку Заміж Бере Собі Файну.
• Чи Омелько Жити Зможе Без Своїх Фантазій?
• Чи Обжене Жвавенького Зайчиська Байдикуватий Ситий Фокстер’єр?
• Червоні Окуляри Жанки Заважають Бачити Сяйво Фіалки.
• Чому Обізнані Життям Завжди Балакають Смішні Фрази?
• Червоний Орел Живе За Байраком Серед Фіалок.
• Чому Олені Живуть Зимою без Своїх Фантазій?
• Чим Образив Жайворонка Золотавий Блиск Святкового Феєрверку.

Для вас, як для тих, хто готується до ЗНО з української, цікаво і корисно буде знати такі мнемонічні вирази, що допомагають швидше пригадувати певні правила української мови.

1. Де Ти З’їСи Ці ЛиНи?

(Після приголосних з цієї фрази – Д, Т, З, С, Ц, Л, Н – можна писати м’який знак (козацький, сьомий, лялька).

2. Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу

(Правило “дев’ятки”: після приголосних цієї фрази – Д, Т, З, С, Ц, Ч, Ш, Ж, Р – пишемо голосну И в іншомовних словах, а не І (директор, таксист, режим).

3. Ми ВиНиЛи РіЙ (або МіНеРаЛоВиЙ)

(М, В, Н, Л, Р, Й – сонорні приголосні.)

4. МаВПа БуФ 

(Б, П, В, М, Ф – губні приголосні. Після них перед я, ю, є, ї пишемо апостроф (б’ють, в’юн, черв’як).

5. Ще їЖДЖу.

(Ш, Ч, Ж, ДЖ – шиплячі приголосні.)

6. СЦе їЗДЗу (вимовляємо “ще їжджу” по-дитячому.)

(С, Ц, З, ДЗ – свистячі приголосні.)

6.КаФе «ПТаХ»

(Перед К, П, Т, Ф, Х завжди пишемо префікс с-, а не з- (схопити, сфотографувати, стерти).

7. На Родини Для Зими Осінь Мостить Килими

(Відмінки: Називний, Родовий, Давальний, Знахідний, Орудний, Місцевий, Кличний,)

8. "ЦаП ХоЧе ФіСТаШКи"

(Глухі приголосні.)

9. БуДе ГоЖе ҐеДЗю у ДЖаЗі

(Дзвінкі приголосні звуки.)

10. «УСе Це КаФе «ПТаХ і ЧаШа»

(Глухі приголосні звуки)

Культура мови

Словопедія

http://slovopedia.org.ua/

Лінгвістичні казки

Казка про Мову

Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем'я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею - Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них., забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою. 

Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова - добре. А дві - краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися. 

Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям. 
З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів... і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

Казка про країну  Морфологію

За синіми морями, за темними лісами, за високими горами пролягли межі країни Морфології, у якій правила королева. Країна була невеличка за розмірами - усього 10 князівств: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук. Але багата була Морфологія. Кожне князівство займалося своїми справами. Іменник об'єднав усі живі і неживі предмети і називав їх. Прикметник вказував на їх ознаки. Числівник міг швидко і чітко перелічити все населення країни. Дієслова захоплювали всіх своєю працелюбністю, енергійно і з готовністю завжди виконували будь-яку справу. А якщо хтось втомлювався, Займенник його замінював, а тому що, він був дуже тактовний, то не називав тих, кому була потрібна допомога. Прислівник же завжди контролював, хто як працює: гарно чи погано, хто вийшов працювати ввечері, а хто вранці.

А таки князівства, як Сполучник, Прийменник, Частка, Вигук були ледарями, працювати самі не хотіли, ніякої дії не виконували.

Королева країни Морфології розсердилася - вона не любила ледарів - і зробила їх слугами, примусила допомагати жителям усіх князівств.

 Казка про частини мови

Зібралися якось частини мови на раду — яка з частин мови найважливіша. Довго сперечалися: доводили правоту одна одній. Іменник говорив, що він найважливіший, бо без нього не змогли б знайти жодного предмета. Прикметник говорив, що він найваж­ливіший, бо означає ознаку кожного предмета, як можна визначити ознаку без нього. Числівник і собі не мовчить: «А я число означаю. Та ви без мене ні числа, ні порядку не мали б». Займенник, хоч і не називає нічого, але теж важливий, бо вказує на предмет, особу, кількість.

Довго слухало Дієслово ці суперечки, слухало, мовчало. А потім написало на листку ось що:

«Юра і Сашко,., в школу. Вони добре.... Хлопці багато ... книг. їм подобалося ... фізкультурою. Вони ... гарними друзями.»

Ходили, навчалися, читали, займатися, були.

Дієслово все це запропонувало прочитати кожній частині мови. Коли вони почали читати, то нічого не зрозуміли. І тоді Дієслово запропонувало поставити замість крапок слова, що в рамці. І, дійсно, все стало зрозумілим. І тоді всі частини мови загомоніли, що, мабуть, дієслово є найважливішою частиною мови.

Але Дієслово сказало, що кожна частина мови важлива по-своєму, бо кожна має свої ознаки, свої властивості, своє місце в реченні, своє значення.

Ось давайте у першому реченні заберемо іменник

«школу». Що залишиться? Невідомо. Або в третьому реченні — займенник «їм». Чи буде відомо, кому подобалося? Ні. Отже, чи правильно все пояснило частинам мови Дієслово?

Казка про Числівник

       Було це дуже давно. Трапилося не передбачуване: сперечалися діти однієї матері - Мови. Кожен поважно і гордовито хвалився, доводив, що саме він є найважливішим із них.

У розмову втрутився Числівник: „Сидіть усі тихо. Не сперечайтеся. Ви без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану спробуйте без мене купити в крамниці морозива, цукерок чи чогось іншого. Як бачите, серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом".

Казка про Займенник

Давно це було. У країні Морфології стало неспокійно: зав'язалася суперечка між її мешканцями - частинами мови. Всі кричали, розмахували руками, доказували свої переваги над іншими.

Уперед поважно й гордовито виступив Іменник, його перебив Прикметник, доводячи своє право. У розмову втрутився Числівник, кажучи що без нього не можна обійтися.

Слухав, слухав цю суперечку ще один житель країни, та урвався терпець, і він мовив: „ Не тільки ви, а і я маю відмінки, роди і числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику. І тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їхню кількість та ознаки. Але я не називаю жодного з вас". Усі частини мови притихли.

Мовні цікавинки

                     Іменник

Назву іменник почали вживати з 1873 року. Її першим використав Омелян Партицький. Правопис 1926 року іменник називав речівником.

Випередити іменник у кількості слів неспроможна жодна частина мови. В 11-томному „Словнику української мови” нараховується близько 135 тис. слів. Серед них іменників майже половина. Порівняно з іменниками дієслів удвічі менше.

Терміни „чоловічий”, „жіночий”, „середній” рід  дісталися нам у спадок ще з часів V ст.. до н. е. Філософ Протагор запропонував поділити всі імена на 3 роди : чоловічий, жіночий та речовий. Пізніше Аристотель запропонувати замінити останній термін – „середній рід”.

Граматична дисциплінованість виявляється й у відмінках. Іменник має 7 відмінків. Учені нараховують різну кількість відмінків у сучасних мовах світу. Учений Колесов вважає,що їх близько 30. А датський лінгвіст визначив,що теоретично у мові могло б бути     216 різних відмінків.

     Походження назв деяких 

           числівників

Числівник – чи не найменша за кількістю слів частина мови, яка нараховує їх усього кілька десятків.

За своїм походженням числівники тісно пов`язані з іменниками і прикметниками. Однак у процесі історичного розвитку мови вони втратили граматичні ознаки, властиві іменникам і прикметникам, перетворились на абстрактні найменування числових понять.

У середині ХVІІІ століття Михайло Ломоносов у своїй граматиці вперше назвав числівники особливою частиною мови. Такими вони є і до нашого часу. За частотою вживання серед інших частин мови посідають восьме місце.

Базою для творення числівників є дуже давні за своїм походженням прості числівники першого десятка.

Цікавою є історія виникнення назв деяких чисел. Учені, наприклад, вважають, що числівник «п'ять» походить від іменника «п'ясть» (рука), тобто трактуєть­ся як «п'ять пальців п'ясті».

Чи не найбільшою популярністю користується у людей число сім: сім днів тижня, сім чудес світу, у казках — сім господинь, семеро козенят, сім сестер. У чому ж причина? Виявляється, що число сім відповідає обся­гу короткотривалої пам'яті людини, тобто це та кіль­кість предметів, ознак, яку ми спроможні запам'ятати відразу і на більш-менш тривалий час.

У Вавилоні довершеним вважалось число дванадцять, а наступне — тринадцять — вважалося нещасливим, «чортова дюжина», тобто таке, що нічого доброго не віщує. У 1930 році в Англії декілька тисяч жителів Лон­дона підписали петицію, у якій висловили прохання до уряду зняти з будинків тринадцяті номери.

Числівник сорок спочатку був іменником, який мав значення «мішок». Це й справді був мішок, у який поміщалося рівно 40 шкірок соболів чи білок, бо саме стільки їх ішло на пошиття однієї шуби. Зшитий і запе­чатаний сорок із зазначеною кількістю шкірок за часів Київської Русі служив грошовою одиницею.

А ось історія виникнення числа мільйон. Коли венецій­ський купець XII століття Марко Поло повернувся додому після 24-річних мандрів, він багато розповідав про ті місця, де побував. Згадуючи про Китай, купець намагався описати багатства, якими володів монголь­ський хан Хадилай. Із цією метою він до слова «мілле», що означало «тисяча», додав суфікс збільшення -он-е. І вийшло «мілліоне», тобто «величезна тисяча», а через деякий час це слово стало позначати «тисячу тисяч».

Всі складені числівники утворились із давніших складних. Наприклад, числівники від одинадцяти до дев'ятнадцяти включно утворились від трьох окремих слів: числівника, що означає кількість одиниць, прий­менника на і числівника десять.

Перші цифри з'явились приблизно тоді ж, коли і перші букви. Слов'яни довгий час числа на письмі позначали буквами кириличного алфавіту.

Римляни запозичили цифри у своїх попередників — етрусків. Від римлян цифри перейшли до інших народів Європи і використовувались ними, аж поки на зміну їм не прийшли арабські цифри. Але римські цифри не зникли зовсім. І тепер часто ставлять їх на циферблатах годинників, позначають століття, порядкові номери фестивалів, спортивних ігор.

        Цікаве про прийменник

Прийменників у нашій мові не так вже й багато – близько 200 слів. Проте свою невелику кількість прийменники компенсують частотою вживання, адже за нею прийменник посідає четверте місце (після іменника, дієслова і займенника). Дев`ять прийменників (в(у), на, з, до, по, за, біля, із, про) входять до тридцятки найчастотніших слів, причому два з них стоять у списку на лідируючих позиціях: в(у) – на першому місці та прийменник на посідає четверте місце за частотою вживання.

Чому ми так говоримо?

Цікаві факти про українську мову та писемність

Моя Мова –одна з наймелодійніших і наймилозвучніших мов у світі.
Моєю Мовою мовлять, речуть, розмовляють, говорять, балакають, оповідають, кажуть, гомонять оточуючі мене люди… У якій мові є ще така багата лексика?

Моя Рідна Мова – найбагатша в світі! Скільки слів у моїй мові точно підрахувати неможливо, адже  мова – то не догма.  Мовознавці кажуть, що у  словнику моєї  Мови налічується більше 200 тисяч слів!

Вчені давно дійшли висновку, що найкращі рослинні продукти для людини – ті, які виросли у її країні. Таку їжу людський організм засвоює значно краще, аніж закордонну. Те саме можна й сказати про мову.

Серед науковців побутує думка, що мова, якою розмовляє людина, визначає спосіб її мислення, впливає на манери, поведінку та навіть зовнішність! Вам, певно, доводилося помічати, що людина, яка довгий час живе поза межами батьківщини, стає зовсім не схожою на себе.

·  Перший друкований буквар, виданий українським автором, мав назву «Наука до читання й розуміння слов'янського письма». Він вийшов іу світ у Вільні в 1596 р. стараннями Лаврентія Зизанія. До книжки було додано словник, який містив 1061 слово.

·  Першим букварем, виданим в Україні, був «Буквар» («Азбука»), надрукований у 1574 р. у Львові першодрукарем Іваном Федоровим. Книжка складалася з абетки, складів, зразків відмінювання і короткої читанки. До нас дійшов лише один примірник, який знайдено в Римі 1927 р. Зберігається в бібліотеці Гарвардського університету (США). Факсимільне видання було здійснено в Києві 1964 та 1974 рр.

·  Перший український словник, «Лексис з тлумаченням слов'янських слів на просту мову», складений після 1581 р. невідомим автором, лишився в рукописі. Він містив 896 слів. Автор підшив його до «Острозької Біблії», яка вийшла 1581 p., і в такому вигляді словник дійшов до нашого часу.

·  Найдавнішими українськими поетесами, імена яких відомі, й про яких збереглися документальні свідчення, є інокиня Анисія Парфенівна і Анна Любовичівна; жили вони, очевидно, в кінці XVI – на початку XVIII ст. і залишили акровірші, де вписано їхні імена.

·   Найстарішою українською піснею, запис якої зберігся до наших днів, вважається пісня «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?»

· Найдавніша згадка про українську мову датується 858 роком, а вперше українська мова було прирівняна до рівня літературної мови в кінці XVIII століття після виходу у 1798 році першого видання “Енеїди”, автором якої є  Іван Котляревський. Саме його і вважають засновником нової української літературної мови.

·   Найбільш вживаною літерою в українському алфавіті є літера “п”. Також на цю літеру починається найбільша кількість слів. Тоді ж як найрідше вживаною літерою українського алфавіту є “ф”. В українській мові слова, які починається з цієї літери, в більшості випадків запозичені з інших мов

·  Найбільшу кількість разів перекладений літературний твір – «Заповіт» Т.Г.Шевченка:  147 мовами народів світу.

·   Найбільша кількість псевдонімів була у поета Олексндра Кониського – 141, у І.Франка – 99, письменник Осип Маковей користувався 56 псевдонімами.

·  Найпершим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, заснована в 1576 р. у місті Острог князем Костянтином Острозьким. Другий вищий навчальний заклад – Києво-Могилянська академія, заснована у 1623 р. шляхом об’єднання Київської братської і Лаврської шкіл. Це були на той час єдині вищі школи у східнослов’янському світі.

·  Найдавнішим і єдиним давньоруським медичним довідником, що зберігся до наших часів, є лікарський трактат-порадник «Мазі» – узагальнена праця про лікування травами, який склала Євпраксія Мстиславна, онука Володимира Мономаха, у Х ст.

·  Найдовше слово в українській мові. 31 літеру містить слово «рентгеноелектрокардіографічного».

·  Найчастіше серед іменників вживається слово «рука», серед дієслів — «бути», прикметників — «великий», займенників — «він». Останні місця в таблиці частотності займають слова «мутація», «баклажка», «радист», «білочка».

·  Найдовша абревіатура в українській мові - ЦНДІТЕДМП, яка розшифровується як Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Вона складається з дев'ять літер.

·  Згідно з «Коротким словником синонімів української мови», у якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово «бити» — 45. 

·  Найбільшу кількість значень має абревіатура ПК. Це палац культури, паровий кран, передній край, перфокарта, Петербурзький комітет, Петроградський, комітет, підбирач-копнувач, пістолет-кулемет, Пітерський комітет, предметний каталог, Повітряний кодекс, пожежний кран, польовий караул, постійний комітет, променевий кінескоп, проміжний конденсатор, прохідницький комбайн, прядильно-крутильна (машина), парсек та інші.

·  Цікаве про українську мову свого часу писав філолог Михайло Красуський. Згідно з його науковою працею «Давність української мови» (1880 рік), наша мова – першооснова багатьох мов Європи та Індії. Ці дослідження привели до висновку, що українська мова старша, аніж латинська, грецька чи старослов’янська.

Мова відіграє важливу роль не лише у становленні націй, але й у житті кожної людини, адже слова мають свою енергетику, а отже – чинять вплив на нас із вами. Вчені давно дійшли висновку, що найкращі рослинні продукти для людини – ті, які виросли у її країні. Таку їжу людський організм засвоює значно краще, аніж закордонну. Те саме можна й сказати про мову.

Ближче до сьомого століття українська мова вже більш-менш була схожа на сучасну, хоча вона і зазнавала чималих мовних впливів. Та наразі наша мова – одна з найрозвиненіших та найбагатших мов світу, чим ми не можемо не пишатися.

Цікаве про українську мову свого часу писав філолог Михайло Красуський. Згідно з його науковою працею «Давність української мови» (1880 рік), наша мова – першооснова багатьох мов Європи та Індії. Ці дослідження привели до висновку, що українська мова старша, аніж латинська, грецька чи старослов’янська.

Говоримо українською правильно

 «Людина, яка знає українські слова, ще не знає мови». Така проста істина змушує нас замислитися над тим, а чи дійсно ми знаємо українську? Як спілкуємося у побуті і на роботі, що чуємо на вулиці, по радіо, по телебаченню, або читаємо в газетах та журналах? Неабиякий вплив на нас мають саме засоби масової інформації — ЗМІ, а надто — телебачення. Здебільшого відчувається, що повсякдень диктори, актори, ведучі користуються російською мовою, або спілкуються суржиком, тому дуже часто припускаються мовленнєвих помилок, наприклад: «вона походила на маму», а правильно було б сказати (була схожа, викапана, нагадувала), «окрас собаки» (колір шерсті, масть), «відчуває безнаказаність» (безкарність).

Найбільше кульгає культура мови спортивних телекоментаторів. Це особливо прикро, адже саме трансляції матчів та змагань збирають величезну глядацьку аудиторію, яка, не маючи альтернативи, мусить слухати потоки «перлів» з уст мовних недбальців. Хто знає, можливо вони помиляються, надто переймаючись грою, чи ж просто не досить добре знають українську мову — судити вам. Проте, наче закінчивши одну й ту ж дикторську школу, вони ледь не слово в слово повторюють помилки одне одного, чомусь наприкінці матчу завжди заявляючи про те, що щось трапилось «у кінцівкі матчу» (навіть не «у кінцівці»!), про які кінцівки йде мова, ніхто й досі не знає.

Щодо стилістики, то найхарактернішими помилками є використання спотвореної української мови або російських слів. «Атакующій гравець грає на лівому фланзі», мабуть, так він мав би виявитися більш небезпечним, аніж «атакуючий гравець», «за дві хвилини буде перерив», замість «перерва», «не везе «Мілану» сьогодні» замість «не щастить». «Динамо» домінує, но і «Металург» виглядає непогано», а потрібно було вжити замість «но» «проте». «Із деталями вас познайомить коментатор матчу» замість «ознайомить», адже «познайомити» має геть інше значення. «Гра скінчилась перемогою «Зорі»», замість «закінчилась».

Легенда про виникнення писемності

Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.

I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).

Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмідь з’їсти, i показала кожному листа.

Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту. Коли все з’ясувалося, то люди племенi ще довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери.

Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.

  Що говорять про українську   мову іноземці

Америка. Джон, журналіст

Для мене українська мова звучить дуже м'яко. Коли чуєш одних і тих же людей, що говорять українською і російською, то здається, що говорячи українською, вони добріші.

Франція. П’єр, науковець.

Мова, як і французька, дуже м'яка і створена для кохання. Хоча значення слів залишилося для мене цілковитою загадкою, мені постійно здавалося, що українці говорять про щось хороше. Таке враження, що українська - дуже доба і м'яка. Особливо мені подобається, коли нею розмовляють жінки - вона взагалі якась більш жіноча за звучанням.

Німеччина. Валерія, журналіст: коли я чую, як українці говорять, мені здається, що так швидко не можна говорити жодною іншою мовою. Українська мова дуже швидка і ритмічна. Вона звучить дуже приємно й мелодійно, а ще пристрасно. Німецька мова дуже монотонна і безпристрасна, всі звуки подібні, і ця різниця відразу відчувається. Українська мова схожа на пісню. Але багато ваших звуків просто зводять з розуму англомовних або німецькомовних людей, їм ніколи не вимовити правильно ваш «м'який знак» або дзвінке «р».

Італія. Габріель, гід:

Мені українська подобається і здається дуже мелодійною. Я знаю російську мову, так от вона набагато грубіша, і мені подобається, як у порівнянні з російською звучить багато українських слів. Українська дуже нагадує мені бразильський варіант португальської, вона така ж м'яка і тягуча..

Українська мова займає друге місце в світі за мелодійністю (після італійської).

На мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1934 році, українську мову  визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення