Зорова або візуальна поезія

Зорова або візуальна поезія (сучасний «аналог» курйозних віршів) виникла в результаті злиття літературних основ із живописними. Це дало поштовх до зміни самого статусу зображення і слова: картина, графічне зображення перетворюється на ілюстрацію до тексту, а текст - на видозмінений підпис до малюнка. Новий зміст, утворений від такого синтезу, відзначається особливою сплою дійового впливу на читача. Таку властивість зорових поезій іноді пояснюють їх зв'язком із вищою силою або магією. Оскільки візуальна поезія може впливати на чуття навіть тоді, коли сприймай не розуміє її, а лише відчуває.

Особливості творення візуальної поезії:

·         Поет конструює світ, порушуючи усталені стереотипи, руйнуючи правила, забуваючи про традиції;

·         Це - свідомий пошук самовираження і, як результат, створення нового жанру;

·         Звук має викликати відповідний візуальний образ, зорові враження зливаються зі звуковими.

Витоки візуальної поезії:

·         Давні надписи, які виконували сакральні функції;

·         Античність (Фестський диск 1700 року до Р.Х.);

·         В Україні Іван Величковський (1691 р., збірка «Млеко»),

·         Російські поети. А.Фет («А роза упала на лапу Азора».);

·         Постмодерний футуризм і сюрреалізм.

Паліндром (грец. раlіпdrотеo — біжу назад), або перевертень. — віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. Паліндром відомий світовій літературі здавен, особливо поширений у Китаї. В Україні до цього жанру зверталися поети барокової доби. Іван Величковський називав його «раком літеральним»:

Анна во дар бо имя ми обрадованна.

Анна дар и мнЂ сЂнъ мира данна.

Анна ми мати и та ми манна

Анна пита мя я мати панна.

(переклад з книжної української М. Сулами)

         У сучасній українській літературі існують кілька термінів-синонімів на позначення зорової поезії:

•         Візіопоезія

•         Візуальна поезія

•         Зорова поезія

•         Поезомалярство

•         Графічна поезія

•         Фонічна поезія

•         Література сьогодення також має продовжувачів барокового стилю, творців візуальної поезії.  З деякими авторами познайомимося ближче.

Микола Сарма-Соколовський (1910-2001)

   Народився в родині священника. Навчався в Миргородській художньо-керамічній школі ім. М.Гоголя. В Миргороді перейняв гру на бандурі від кобзаря Івана Яроша, з яким кобзарював.

    В  1929 р. арештований Дніпропетровським ГПУ. На початку 1930 р. засуджений на 5

років заслання на Соловки   (покарання відбував в Карелії).  У 1942 р. навчався на Пастирських курсах Української Автокефальної Православної Церкви. Був пов'язаний з підпіллям ОУН. Сидів у камері смертників 15 років. Далі розстріл замінили на 25 років ув'язнення. 

   На каторзі сам виготовив собі бандуру (а згодом ще кілька), грою та співом розважав друзів-каторжан. Згодом навчив їх кобзарського мистецтва, спершу таємно, а потім (після смерті Сталіна) уже дещо вільніше. Спільно політв'язні виготовили ще кілька бандур і створили ансамбль бандуристів ГУЛАГу. Автор кількох поетичних збірок, відзначених літературними преміями.

По звільненні поет мешкає у Луганську, але влада не залишає його в покої, і він переїжджає на Січеславщину, звідки сам родом, і поселяється у містечку Новомосковську. На початку 90-х років бере активну участь у заснуванні Народного Руху України, Української Республіканської Партії, козацтва і видає книжки своїх творів. Автор кількох поетичних збірок, відзначених літературними преміями.

«Дзвін гетьмана Івана Мазепи»

Тема: Виспівування дзвоном колоколу — музейним експонатом про часи «розпреславної Полтави».

Ідея: Віра, сподівання реліквії минувшини потрапити на «Дзвіницю зоревоздвиженої земної Української Держави».

Основна думка: Дзвін колокола — промова гетьмана І. Мазепи

до сучасників шанувати Україну-державу, її історичне минуле.

Жанр: Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянським змістом.

Художні особливості поезії.

Порівняння: «мої стугоніння ніби сяйні гала», «всі… мене турнули так наче з небесі», «я мовчу… немов ховаю таємницю».

Епітети: «сяйні гала», «далекомревних гін», «Петро шалений цар», «цілюща дохмарна дзвіниця», «кам’яні баби», «роз-преславна Полтава», «зоревоздвижна … Держава».

Повтори: «сягали гей сягали», «я ще…, я ще…».

Метафори: «біди спізнали храми», «кам’яні баби прибились, нудьгують», «ховаю таємницю в самому серці».

Особливості твору: у поезії відсутні розділові знаки. Закінчення рядка поезії свідчить про інтонаційну зупинку. Рими «гала — сягали», «чін — москвин», «цар — дар», «часи — Русі — небесі», «убивці — дзвіниці» дають змогу поетові передати бамкання дзвону, сила його звучання, це бамкання ніби наростає від рядка до рядка, нагадуючи про свою силу і могутність. Поєднуючи довгі й короткі рядки, поет із їх допомогою формує обриси дзвону. Йдеться у вірші про дзвін гетьмана Івана Мазепи, який нині перебуває в Полтаві в музеї і «мовчить, немов ховає таємницю». Поет мріє, що дзвін ще виконає своє пряме призначення — він опиниться на «дзвінці зоревоздвижної землі Української Держави» і сповістить світові про її незалежність (вірш створено тоді, коли Україна ще не була незалежною.

                                                    Віктор Женченко (1936)

    Народився у сім'ї сільського вчителя. 1960 року закінчив Харківську державну консерваторію. Скоро став відомим оперним та камерним співаком (бас). Працював солістом Донецького театру опери та балету. Великого театру опери та балету імені Алішера Навої у Ташкенті, де виконував провідні басові партії в операх вітчизняної і зарубіжної класики.

   З 1975 р, - член Національної спілки письменників України. Автор поетичних збірок.

 В. Женченко є упорядником та одним з перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики "У цей страшний час" (1990. "Молодь"). Окремі переклади здійснив з татарської, кримсько-татарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.

Сьогодні Віктор Женченко - заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого Нині Віктор Женченко працює в апараті Українського фонду культури.

«Стогін»
Серед спраглих степів 
           Стогне століттями сива слава, 
Скликаючи своїх ситих, 

Сонних сучасників...

Тема: Відтворення суму митця з приводу байдужого ставлення сучасників до героїчного минулого нації.

 Ідея: Заклик-звертання до «сонних сучасників» шанувати героїчні здобутки нашого народу, його «сиву славу».

 Основна думка: Без минулого немає майбутнього, сучасне покоління має знати свою історію, її видатних осіб.

Особливості назви і побудови твору.

Кожне слово, а їх у творі 12, починається на букву «С». Стогін — свого роду голос із минулого, коли лунали звуки від схрещених мечів і сабель, лилась кров, страждав у неволі наш народ. За допомогою чотирьох козацьких шабель поет утворив літеру «С» (сама шабля також за формою схожа на цю літеру), на шаблях викарбувано слова, які також починаються буквою «С».

Використавши таку алітерацію, яка асоціативно викликає в уяві читачів свист шаблі, стогін і страждання полеглих, поет намагається догукатися до сучасних синів і дочок України, нагадати їм про славне козацьке минуле нашої держави.

 Художні засоби: Епітети — «спраглі степи», «сива слава», «ситі сонні сучасники»; Метафора: «стогне слава».

Микола Мірошниченко (1947-2009)

   Поет, перекладач. Народився на Луганщині, Закінчив Луганський педагогічний інститут імені Тараса Шевченка (1968). Вчителював на Запоріжжі.

Один із засновників літературної групи "Геракліт''. Живе і працює в Києві. Автор книжок поезій "Рік-осокір" (1984), "Око" (1989), десяти книг перекладів з тюркських мов. Майстер паліндромів. Член Національної спілки письменників України. Нині — заступник начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

«Фенікс-птах із земель руських»

Тема: Зображення птаха як символу відродження і безсмертя.

Ідея: Возвеличення невмирущості, пам’яті, птаха, який прагне воскресити аби присвятити своє життя на благо інших, виявляючи при цьому оптимізм і віру в перемогу.

Жанр: Зорова поезія.

Композиція твору.

М. Мірошниченко розповідає про птаха Фенікса, наділеного здатністю згорати й відроджуватися з попелу. Вчитавшись у текст, можна віднайти в ньому заримовані рядки (рими присмерках — присмаком, дуплі — зорі, слід — боліт, однина — розпочина і т. ін.). Літера «о» в словах «посизілого» і «погас» виділена так, що читач бачить пташине око. Далі поет розташовує слова у рядках певним чином, щоб вони утворювали шию, ноги, тіло Фенікса-птаха.

 Художні особливості твору.

Вірш М. Мірошниченка сповнений алітерацій (домінування певних приголосних звуків) та асонансів (накопичення певних голосних звуків). Як бачимо, тут домінують См, с, п, з, А також О, що створює додатковий естетичний ефект і надає творові особливої художньої виразності.

Метафори: «змроки запаморочили наврочили вручили», «Чор-нобог підійняв чертог», «сни опосіли навісні».

Порівняння: «погас слід як наче днини однина».

Повтор: «мру ж».

Епітети: «завихрокрилий слід», «зимні змроки», «млокрий-ний світложерець», «німий чертог».

Анатолій Мойсієнко (1948)

   Народився на Чернігівщині. Закін чив філологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор ряду досліджень з філології. Твори А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов'янських мов. Упорядник двотомної антології "Золотий гомін: українська поезія світу" (1991, 1997), антології різномовної поезії України "На нашій, на своїй землі" в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів-паліндромістів "Геракліт" (1991), Лауреат літературних премій. Живе і працює у Києві.

Тема: Візуальне відтворення прагнення митця за допомогою меча захиститися від будь-яких хижаків.

Ідея: Возвеличення мужності, сили волі, віри у силу перемоги над ворогом; добра над злом.

 Основна думка: Хто ступить на рідну землю з мечем, той від нього і загине.

 Жанр: Візуальна поезія, паліндром.

Паліндром (рак літеральний) — вірш, рядки якого можуть читатися однаково зліва направо і навпаки, при цьому зміст тексту залишатиметься незмінним.

Особливості назви твору.

Три слова, знайдені поетом, несуть у собі глибокий смисл — вони нагадують нашим хижим недоброзичливцям, що на їхні зазіхання ми можемо відповісти мечем, тобто постояти за себе.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

В.Женченко «Стогін»

• Чому минуле, на думку В. Женченка,— це стогін слави?

• Які здобутки мають українці, отримавши незалежність? Чим вони мають пишатися?

• Що уособлює степ? Як він асоціюється із козацькою вольницею?

• Як наш народ упродовж багатьох століть намагався виборювати власні права, здобувати славу?

• Над чим змушує призадуматися поет читача своїм твором?

• Які слова поезії є ключовими? Як вони пов’язані із зоровими елементами твору?

• Чому В. Женченко називає сучасників сонними? Це звинувачення чи сміх?

• Чим пояснити те, що митець словниковий зміст твору розмістив на малюнку?

А.Мойсієнко «Хижих мечем мирим»

• Що прагнув письменник відтворити у цій візуальній поезії?

• Кого митець розумів під хижаками?

• Чому він пропонує проти них застосовувати меч?

• Поясніть фразу «мирити мечем».

• Що уособлює меч А. Мойсієнка? З чим це пов’язано?

М. Сарма-Соколовський «Дзвін гетьмана І. Мазепи»

1. Характеризуючи дзвін колокола, М. Сарма-Соколовський за

значив, що він:

А) Велетенський; Б) історично правдивий;

В) актуальний для сучасників; г) невимовно гучний.

2. Поет у творі критично поставився до тих, хто:

А) не поважає історичне минуле рідного краю;

Б) зневажає українські звичаї й обряди;

В) Знищував храми — святий дух України;

Г) цурався рідної мови.

3. Де зараз перебуває колокол — промовець минувшини?

А) на новій дзвіниці;

Б) у доменній печі на переплавці;

В) Є експонатом у дворі музею;

Г) у пам’яті багатьох українців.

4. Поруч із «героєм» твору із давньої доби прибились:

а) дерев’яні знаряддя праці; б) Кам’яні постаті;

В) скрині, наповнені золотом-сріблом;

Г) царські й гетьманські клейноди.

5. Дзвін колокола — це дар: а) Божий; б) Мазепи; в) царя Петра; г) «дохмарньої дзвіниці».

6. Займенник, який переважає у поезії: а) ми; б) нас; в) Я; г) вони.

7. Як поет ставиться до історичної постаті Петра І? Він його: а) возвеличує і схвалює; б) намагається принизити;

В) шанує за важливість проведених ним реформ у державі;

Г) Критикує і зневажає.

8. Дзвін колокола автор поезії порівнює із: а) Стугонінням; б) сумною промовою; в) квилінням і плачем; г) криком пораненого птаха.

9. М. Сарма-Соколовський, як і Т. Шевченко, був не тільки художником слова, але й: а) етнографом-фольклористом; б) мандрівним філософом;

В) літературним критиком; г) Художником.

М.Мірошниченко «Фенікс-птах із земель руських»

• Що вам відомо з історії про заснування Київської Русі?

• Хто за легендою були її першими мешканцями?

• Чому птахів у давнину люди використовували як засіб передачі інформації, листування?

• Чим фенікс відрізнявся від інших пернатих?

• Через що за міфологією деяких стародавніх народів цей птах, проживши кілька сот років, сплював себе, а потім воскресав із попелу молодим?

• Яким чином назва птаха пов’язана із сузір’ям Південного неба?

• Чим вразив вас цей твір М. Мірошниченка?