Благословен той день і час, коли прослалась килимами земля, яку сходив Тарас…

Благословен той день і час, коли прослалась килимами земля, яку сходив Тарас…  (сценарій виховного заходу, присвяченого  200- річчю від дня народження Т. Г. Шевченка)

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Слухайте, слухайте голос,

Голос безсмертний Тараса!

Він - наша гордість і слава,

Рідного слова окраса!

Пісня «Учітеся,брати мої»

Ведучий.В історії кожної нації є велична постать. Яка уособлює дух, славу, одвічні мрії і  прагнення свого народу. Для нас, українців, таким є Тарас Григорович Шевченко.

Ведучий. Духовну велич і красу нашого народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. «Моя біографія - це історія мого народу»,- писав Тарас Шевченко.

Ведучий. Його життя – це повість про те,що таке мистецтво і яке воно безмежне. Могутньою силою свого таланту він пробуджував розум і серця людей.

Ведучий. Тарас Шевченко був одним із тих, кого ми називаємо провісником нового життя, народним пророком , титаном духу.

Благословенна най буде година,

І тая хата , і село,

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина.

СЦЕНКА ЗА МОТИВАМИ КНИГИ С. ВАСИЛЬЧЕНКА “В БУР’ЯНАХ”

   Інтер’єр: українська світлиця, дійові особи: Шевченкова мати з новонародженим Тарасиком на руках, баба-повитуха.  
     Мати: проказує  гірко, схилившись над немовлям:
–  Сину мій, родився ти в лиху годину, щоб рости в неволі. 

     Баба-повитуха розважає:
– Не можна так казати, дочко, – гріх! (додає таємниче):
–  Може, доля якраз талан твоїй дитині готує...
     Мати: Нам усім – один талан – і дідові, і батькові, і дитині – довічне панське ярмо. 

    Повитуха: А ти не клич на дитину недолю та ось послухай, що я тобі буду казати. У нас, у повитух, є така приміта, що коли, перше ніж зайти до новонародженого в хату, треба заглянути знадвору у вікно, то в хаті побачиш долю немовляти. Коли я заглянула у ваше вікно, то аж обімліла. Скільки всього бачила – а такого не доводилось бачити. Не знаю, чи й казати.

     Баба позирнула на жінку і замовкла.
      Мати: І що ж ви, тітко, побачили? Кажіть! 

    Баба стишила голос: А побачила  я – сидить за столом  повно всякого панства, а поміж панством – мужик, стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию... Я так і обімліла, і дивитись далі побоялась... Так бач, що виходить, виросте твій син неабияка людина – буде змагатись з панами та з царями... А за що – сама догадайся. Кажуть же, що народиться такий, що волю в панів одніме і стануть тоді люди всі свободні… Хто знає – може, це й він.

Мати: Волю? Мій синочку! Рости рідненький та набирайся сили! 

Читець.Розпашіли в Моринцях калини,

Спалиш очі – тільки подивись.

Перед ними  стану на коліна:

Тут Тарас Шевченко народивсь.

         Вогневіють вулиці осінні –

         Стільки тут багать біля воріт…

         Моринці зіскучились за сином,

Кетяги дарують дітворі.

Ще сюди приїду неодмінно,

Ці калини, справді,- диво з див.

Перед ними стану на коліна :

Тут Тарас Шевченко народивсь.

(Відео про Шевченка)

Читець Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Читець В похилій хаті , край села,

Над ставом , чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати,вбита горем.

Сценка «Мати і Тарасик»

Мати. Як гірко,як нестерпно жаль,

         Що долі нам нема з тобою!

         Ми вбогі  змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть ,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

 Над головою люто свисне,

І так усюди – з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, словами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитись на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарасику, сину мій, де ти подінешся у світі?

Тарас. Піду у найми, світ за очі.

         Тебе, матусю, не забуду,

Де я не буду.

Мати. Дитино моя! Життя наше нестерпне.

Страждання і мука висушують душу.

Ох,як важко жити у світі!

А жити хочеться!

( Мати цілує Тараса і виходить з ним.)

Ведуча. Пройшов час…

Тарас(повільно підходить вперед і говорить)

         Там матір доброю мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Пісня «Думи мої , думи мої»

Сценка «Тарас  - пастух»

Хлопчик. Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село.

Тарас. Я заночую тут. Мене ніхто не чекає . Мачуха ненавидить. Щовечора битий.

Хлопчик. А вівці?

Тарас. Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик.А вечеря? Ти ж голодний!

Тарас. Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями… А тоді… тоді кожен вечір був святом!А ще як навесні вишні зацвітуть. Як сядемо вечеряти  надворі, як соловейко защебече – защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається.

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають,ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть…

(Замовк,а через хвилину продовжує)

А спали ми під відкритим небом на подвір’ї, а над нами роїлися зорі,і тато казав, що десь там сяє і моя зірка…(плаче)

Хлопчик. Не плач, Тарасе. Послухай. я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй.

Тарас. Ну, а яка в  тебе може бути таємниця?

Хлопчик. У мене сестричка народилась, то я вночі підслухав, як баба – повитуха пророчила матері про долю малої. Вона ,знаєш ,перш ніж увійти до хати, де має дитина народитись, дивиться у вікно і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас . Нема у мене долі, а про твою сестричку мені й нецікаво слухати. Яка тут може бути  таємниця?

(Хлопчик відходить. Прибігає Яринка.)

Ярина. На хвильку прибігла до тебе (розв’язує вузлик). Ось твоя свитка полатана вже.

Тарас (бере свитку).  Ого! Як гарно полатана!Яриночко, ти вже, як дівчина, шиєш! Рідненька моя…Хоч ти мене не забувай.

Ярина. Давай я ще тобі сорочку поперу,  зашию.

Тарас. Не треба, я сам!

Ярина. Тарасику, а   в тебе малюнки є? Покажи!

Тарас. Добре, тільки тобі , сестричко!(Показує малюнок). Ось наша хата.

Ярина. Дуже схожа… невже це ти сам? А чого на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не давав… Ось розживусь,може, на свитку,  на фарби.

Ярина. Коли ж то буде?

Тарас. Колись, може, Яриночко, й буде. Якби мені … малярем…

Я б нічого більше й не хотів.  Тоді б тобі всього накупив.

Ярина. Тарасику, дорогенький, коли ж це буде? Ми ж бідні які. Але вертайся додому, без тебе дуже погано.

 Тарас. А там  що?

(Тарас  і Ярина виходять)

Пісня « Зацвіла в долині червона калина»

Сценка « Тарас і Оксана»

Тарас. Оксаночко, ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками.

Оксана. Справді, із срібними?

Тарас. Так, і ще й із золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Ще в нікого таких не було!

Тарас. А в тебе будуть!

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках вгадаю, що це ти ідеш , Оксаночко.

Оксана. Я  без тебе нікуди , Тарасику. 

Тарас. А що як до пана покличуть?

Оксана. Не піду, хоч убий – не піду!

Тарас. І я не віддам тебе нікому! А коли що  - ріжу сокирою!

Оксана. А я втечу до тебе, звідки завгодно.

Тарас. А як тебе закують?

Оксана. Мій вінок до тебе припливе.

 Тарас. Оксаночко, не кажи цього, може , й річки туди не буде.

 Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини.

Відео «Тарасик і Оксанка»

Шевченко. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили,що колись

Одружим їх. Не вгадали,

Старі зарання повмирали,

А ми малими розійшлись,

Та вже не сходились ніколи.

Пісня «Не тополю високую »

Ведучий. Життя його від народження було сповне­не то горя, то драми, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток: злидні переслідували його і усе, що було йому близьке.

Ведучий. Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві люд­ської культури.

Ведучий. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведучий.  Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла пере­творити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, ані віри в Бога у зневіру і песимізм.

Ведучий. Доля не пошкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджува­тимуть його твори.

Ведучий. Віршовані і прозові твори, малюнки, картини , п’єси – ось величезний духовний скарб, який лишив нам Тарас. Шевченко не лише безмежно любив свою землю за її розкішну красу, він вболівав за долю рідного народу.

Ведучий. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Ведучий. Шевченків «Кобзар»... Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозинку, найменший стогін болю кріпака. Душею вболівав Тарас Шевченко за долю рідного народу. А тому і залишив нам,нащадкам, духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду.

Відео « Поет і вічність»

Читець Свята  Черкащини  земля-

Вкраїни гордої окраса -

За те, що нам вона дала

Великого художника й поета.

Читець На землю, Тарасе, твою завітала

Сумного дитинства, як спогад стежини

Кирилівки й Моринців, де виростав

Ти в хаті кріпацькій з похилиним тином.

Та сили незборні тут в серці всотав,

Йдучи у шляхи від родинних порогів.

І слово вкраїнське над світом підняв,

Щоб людям світило зорею в дорогах.

Тарасова земле, тобі мій уклін

За виспів ланів і розливи Дніпрові.

Як скарб, передам я нащадкам своїм

Терпкими сльозами окроплене слово.

Читець Гордий , величний, палкий і нескорений

Наш незабутній славетний Кобзар.

Лине в безсмертя над нивами й горами

Помислів, дум і сердець володар

Читець Я знову повертаюся до нього,

Читаю, перечитую «Кобзар».

Ні! Україна не була убога

Поклав ти серце на її вівтар.

Нове життя ти дав батьківській мові,

Ти віщі думи в пісню перелив,

Де запеклась  твоя душа у слові

Страждав, ненавидів і жив.

І я чоло схиляю.

Молюся мудрості святій,

Перед Всевишнім голову схиляю,

Що Прометея дав моїй землі.

Ведучий. Слово Кобзаря возвеличує, облагороджує, формує наші душі, кличе людей до добра і справедливості.

Ведучий. Це ж до нас звертається Шевченко:

Обніміться, брати мої,

Молю вас , благаю.

Пісня « Ти і я , я і ти , ми з тобою брати»

1.дівчинка.Станьмо на коліна перед матір’ю Божою і помолимось за Україну.

2. дівчинка І душею засвітимось праведно, як на сповіді.

3. дівчинка І вознесімось духом аж до небес.

(Діти клякають на коліна перед образом Матері Божої)

1.дівчинка Все упованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий раю.

На милосердіє Твоє.

Все упованіє моє

На Тебе,Мати, возлагаю,

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая.

(Діти встають з колін).

2.дівчинка Є одна Україна, як одна Мати Божа,

Цариця неба і землі, покровителька і захисниця України.

І перед образом святої Матері повторимо заповітне Тарасове слово:

                   3.дівчинка . Свою Україну любіть,

                   Любіть її… Во время люте,

                   В останню тяжкую минуту

                   За неї Господа моліть.

Пісня « Розкажу про Україну»

Танець «Як у нас на Україні»

Ведучий. Слався ,Тарасе великий, столунно, стосвітно,

Слався у душах і думах на вольній землі.

Час тріумфальний  стомовним гряде «Заповітом»

Свято в родині твоїй немалій.

Пісня «Заповіт»