Підготовка до ЗНО

ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ

Абстракціонізм – течія в мистецтві ХХ століття, що відгороджується від об’єктивної дійсності, цілком відмовляється відтворювати реальний світ, а створює натомість комплекс геометричних фігур або просто хаотичних ліній і фарб, що мають виражати якісь суб’єктивні внутрішні інтуїтивні відчуття художника. Цей напрям певною мірою синтезував основні тенденції таких модерністських течій, як кубізм, футуризм експресіонізм.

Акмеїзм – модерністська течія в рос. поезії 10-20-х років ХХ століття, котра разом з футуризмом виникла як реакція на кризу символізму. Замість туманно-абстрактного світосприймання, притаманного символістам, вони стверджували мужньо ясний погляд на земне життя й закликали "сприймати світ у всій сукупності його краси та потворності".

Бароко – напрям у літературі кінця ХVІ – початку ХVІІІ століття, для якого характерні такі риси: розвиток образів і композицій, потяг до різних протиставлень, образне використання слів у переносному значенні. Прикрашування мови.

Поезії Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди, Данила Туптала (Святий Дмитрій Ростовський).

Літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки.

Проповіді Іоаникія Гаметовського, Антона Радивиловського.

Відродження, Ренесанс- історичний період розвитку культури країн Європи в ХV- ХVІ ст.ст., коли відбувався перехід від середніх віків до нового часу. Діячів цього періоду називали ще гуманістами, бо вони захищали свободу людської думки, правомірність земного щастя, принципи людяності й широту простору для розквіту людської особистості. Доба відродження та розквіту української літератури припадає  на другу половину ХVІ – першу половину ХVІІ століття. З цим періодом пов’язані імена  Івана Вишенського та Герасима Смотрицького. Новим явищем того часу стає віршоване слово, з’являються твори різних жанрів: епіграми, так звані емблеми, морально-дидактичні, полемічні, історичні та панегіричні вірші тощо. У фольклорі з’являються народні думи й історичні пісні на зміну невольничим плачам.

Герметизм – модерністська течія в італійській поезії 20-40-х років ХХ століття, яка спиралася на принципи "закритого", ізольованого від світу мистецтва. Характерною настановою тут є максимальне виявлення символічних можливостей поетичного слова, що має закарбувати в собі і передати читачеві найширші контексти зовнішнього і внутрішнього світів навіть тоді, коли окреме слово подається поза звичними логічними зв’язками і прикметами реальності.

Дадаїзм – авангардистська течія, що виникла у Швейцарії за років Першої світової війни. Естетичний пошук дадаїстів живився антивоєнними й анархістськими настроями й виливався в епатажні форми вираження хаотичного стану свідомості: створювалися безглузді сполучення слів і звуків, набори випадкових предметів, псевдомалюнки, використовувалися елементи звуконаслідування, "механічного" віршування – все те, що викривало нісенітницю буття.

Екзистенціалізм – представники цієї течії зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних).                          

Представники: В. Підмогильний «Місто»

Експресіонізм – авангардистський напрям у мистецтві та літературі, що розвивався переважно в німецькомовних країнах в період від 1905 по 1925 рік. Провідні емоції – настрої жаху та відчаю, очікування катастрофи, пошук духовних і моральних засад буття.             

У творах Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Лесь Курбас, О. Довженко

Імажинізм – нереалістична течія рубежу ХІХ – ХХ століття, у якій декларувалися естетичні принципи "чистого мистецтва" та самоцінність слова-образу.

Імпресіонізм – течія в мистецтві та літературі другої половини ХІХ – поч. ХХ століття, митці якої основним своїм завданням вважали витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів та переживань, але без заглиблення в їх суть.                              

Представники: М. Коцюбинський, О.Кобилянська, Г. Косинка

Класицизм – літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму (культі розуму). В основі естетики –принцип раціоналізму та "наслідування природі". Прямолінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів.

Представники: Шкільні "піїтики" ХVІІІ ст., шкільна література, трагікомедія Ф. Прокоповича "Владимир". . Котляревський «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», Г. Квітка-Основ’яненко «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці»

Лубочна література – дешева література для масового читача, що почала з’являтися з кінця ХVІІІ ст. це здлебільшого примітивні переробки народних казок, билин, легенд, житій святих тощо.зараз, щоб висловити негативну оцінку якоїсь книжки її презирливо відносять до лубочної літератури.

Модернізм – загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ століття, які вирізняються антиреалістичною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.

Натуралізм – літературний напрям, що склався в західній літературі в останній третині ХІХ століття. Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем.

Представники: В. Винниченко

Неокласицизм – умовна назва для позначення тих тенденцій у поезії на межі ХІХ –ХХ століття, що брали за основу "класичну норму", яка передбачала досконалість форми і ясність поетичної мови, пошук шляхів до гармонії духу, зосередженість на вічних, непроминущих засадах буття, настанову на успадкування культурної та літературної традицій, орієнтацію на кращі взірці мистецтва, створені у попередні роки.

Неоромантизм – назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі ХІХ – ХХ століття. Характерний неоромантичний герой – непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами "надлюдини", вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.

Постмодернізм -  напрям у літературі та мистецтві другої половини ХХ століття.. провідні ознаки – тотальне висміювання, гра з "чужим текстом", суміш різноманітних стилів, використання елементів масової літератури тощо.

Представники: Ю.Андрухович, О. Забужко, Є.Пашковський, Б. Жолдак, В. Ведмідь. Поети «Бу-Ба-Бу».

Просвітницький реалізм – заперечення художніх принципів романтизму

Представники: С.Васильченко, О.Кобилянська, О.Гончар, П. Загребельний, М. Стельмах, В. Винниченко, У.Самчук,  М. Хвильовий, І. Багряний.

Реалізм – художній метод літератури чи мистецтва, що полягає в правдивому, історично-конкретному, об’єктивному і всебічному відтворенні життя, в типізованому розкритті індивідуальних, спільних і загальнолюдських особливостей персонажів, у вмотивуванні їхніх характерів і вчинків суспільними обставинами.

Представники: І Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, С. Руданський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний

Романтизм – напрям у літературі і мистецтві кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття, для якого характерне прикрашене, ідеальне зображення дійсності; у творах переважає героїка, мрійливість, захоплення незвіданим, таємничим; природа жива й тісно пов’язана з людиною.

Представники: Левко Боровиковський, В. Забіла, Є. Гребінка, Петро Гулак-Артемовський, ранній Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький.

Сентименталізм – художній метод і напрям у літературі Західної Європи й Росії ХVІІІ століття, представники якого основну увагу спрямовували на глибоке відтворення переживань, почуттів і пристрастей простої, незнатної людини з метою розчулити читача, викликати сердечне співчуття та сльози над важкою долею героя.

Представники : Г. Квітка- Основ’яненко, І. Котляревський.

Символізм –  літ. напрям кінця ХІХ-поч. ХХ ст. для символістів конкретний художній образ модифікується в багатозначний символ, який стає умовним знаком.

Представники: П. Тичина, Олександр Олесь, Микола Вороний

Сюрреалізм -  антиреалістичний, модерністський напрям у мистецтві та літературі 20-30-х років ХХ століття на Заході, що проголосив джерелом творчості не реальну дійсність, а  підсвідомі інстинкти, хворобливі марення, галюцинації та сновидіння.

Представники: Б.-І. Антонич, В. Барка, Ю. Тарновський

Футуризм – напрям у літературі й мистецтві, що виник на початку ХХ століття в Італії. Характеризується запереченням правил логіки, гармонії й синтаксису. Заперечує досягнення класичної літератури.

Представники: Михайло Семенко, Гео (Юрій) Шкурупій

Псевдоніми письменників	Справжні П.І.Б.
Феофан Прокопович (на честь дядька)	Єлиазар Прокопович
Лазар Баранович	Лука (справжнє ім’я)
Григорій Варсава (Вар-Сава – син миру)	Г.Сковорода
Г.Квітка-Основ'яненко (від с. Основа), Фалалей Повинухін, Григорій Основ'яненко,  Грицько Основ'яненко	Г. Квітка
Амвросій Могила	Амвросій Метлинський
М.Старченко	М.Старицький
Джеджалик	І.Франко
Павло Граб	П.Грабовський
Марко Мурава	Батько Б.Лепкого
Леля	Левко Лепкий (брат Б.Лепкого)
Леся Українка	Лариса Косач
Олена Пчілка	Ольга Петрівна Косач(мати Л.Українки)
Лесь Мартович	Олекса Семенович Мартович
Марко Черемшина	І.Ю.Семенюк
С.Васильченко	Степан Панасенко
Арлекін, Віщий Олег, Кондратович, Микольчик	М.Вороний
О.Олесь	Олександр Кандиба
Називали «Гарячим Паньком»	П.Куліша
Марко Вовчок (Марковичка) дав П.Куліш	Марія Олександрівна Вілінська
Юрій Городенчук-Федькович Ю.Федькович	Повне імя: Осип-Юрій Гординський-Федькович
В.К.Малик	В.К.Сиченко
І.Нечуй, І.Баштовий, Гр.Гетьманець, О.Криницький, І.Нечуй-Левицький	І.С.Левицький
Панас Мирний	Панас Якович Рудченко
Іван Білик, І.Яковенко	Іван Рудченко
М.Заньковецька	М.Адасовська
І.Карпенко-Карий (Карпенко – по-батькові, Карий – прізвище Шевченківського героя, І роль)	І.Карпович-Тобілевич
Павло Саксаганський	П. Карпович-Тобілевич
Микола Садовський	М. Карпович-Тобілевич
Панфутурист	М.Бажан
М.Хвильовий	М.Фітільов
Гр. Косинка	Гр. Стрілець
Остап Вишня (1921р., гумор кисленький як вишня), П. Грунський	П.М.Губенко
І.Багряний, І.Полярний	І.Лозовягін
В.Барка	В.Очерет
Олесь Гончар (ім’я дав Фадеїв)	Олександр Гончар
Григорій Тютюнник-Ташанський (назва річки), Григор Тютюнник (щоб ім’я відрізнялося від старшого брата)	Григорій Тютюнник
Юрко Позаяк	Юрій Лисенко
Семен Либонь	С.Семенченко
В.Недоступ	Віктор Лапкін

ЛІТЕРАТУРНІ ГРУПИ

АСПАНФУТ

Асоціація панфутуристів — літературна організація, що утворилась у 1921 р. в Києві на базі літературної групи «Фламінго», «Ударної групи поетів-футуристів» та науково-мистецької групи «Комкосмос» з ініціативи М. Семянка. До неї, окрім нього, входили Гео Шкурупій, Ю. Шпол, О Слісаренко, Мирослав Ірчан, Марко Терещенко, М. Бажан, Ю. Яновський, А. Чужий. та інші. Асоціація мала видавництво «Гольфштром». Члени організації прогнозували заміну мистецтва «умілістю», «штукою», а також появу надмистецтва як синтезу поезії, живопису, скульптури й архітектури, руйнування канонічних форм мистецтва тощо. У 1924 р. «Аспанфут» було перетворено на «Асоціацію комункульту».

ГРОНО

Літературна група, утворена в Києві в 1920 р. за ініціативою В.Поліщука. До складу входили: В.Поліщук, П.Пилипович, Д.Загул, М.Терещенко, Гео Шкурупій, Г.Косинка, М.Любченко. “Гроно” відмежувалося від “пролеткульту” з його масовізмом та партійним диктатом творчості. У творчості дотримувалися власного методу, названого “спіралізм”, що поєднував риси футуризму та імпресіонізму. Загалом ідейна платформа, як і сама група, були досить аморфними, проте пізніше його учасники стали членами груп, що орієнтувалися на “високе” мистецтво.

НЕОКЛАСИКИ

Умовна назва гуртка київських поетів кінця 20-х – початку 30-х років (так зване “п’ятірне гроно”: М.Зеров, М.Драй-Хмара, П.Пилипович, М.Рильський, О.Бургарт). Вони культивували свободу творчості на противагу тодішнім більшовицьким ідейно заангажованим літературним угрупованням, орієнтувалися на високе мистецтво Класицизму, “аристократію духу”.

“Молода муза”

Літературне угруповання, що діяло у Львові в 1906-09 рр. До нього належали В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О.Луцький, В.Пачовський, С.Чернецький, С.Твердохліб. Митці “Молодої музи” орієнтувалися на модерністські принципи європейської літератури, перевагу естетичного над соціальним, заперечували надмірну заангажованість письменства. Близькою до ідей “Молодої музи” була група “Української хати”

“Українська хата”

Літературне угруповання, що існувало навколо однойменного літературно-художнього журналу (виходив у Києві в 1909-1914 рр.). До складу входили митці, що шукали нових шляхів розвитку української літератури, її приєднання до європейського контексту: О.Олесь, М.Вороний, М.Євшан, П.Тичина, Б.Лепкий, М.Шаповал, Я.Мамонтов, М.Жук, Х.Алчевська. Близькими до "хатян" були митці "Молодої музи".

У творчості багатьох з митців “Української хати” спостерігаємо риси модернізму та його відгалужень: символізму, імпресіонізму.

“Митуса”

Літературне угруповання. Виникло у Львові в 1922 р., об’єднувало навколо однойменного літературно-мистецького журналу здебільшого колишніх січових стрільців. До складу входили Р.Купчинський, В.Бобринський, О.Бабій, Ю.Шкрумеляк. Творчість групи – українська видозміна символізму.

«Дванадцятка» або «12»

Львівська літературна група молодих письменників, яка відбувала свої зустрічі у Львові між роками 1934-1939. Організатор групи — Анатоль Курдидик; члени: Іван Чернява, Зенон Тарнавський, Василь Ткачук, Володислав Ковальчук, Карло Мулькевич, Василь Гірний, Роман Антонович, Богдан Цісик, Ярослав Курдидик, Іван Керницький, Ганна Павенцька.

Група відбувала свої щосуботні зустрічі у готелях та в каварнях міжвоєнного Львова: у «Народній гостинниці», «Ріц», «Де ля Пе», «Варшавській». Зустрічі молодих літераторів — своєрідний каталізатор у творенні української урбаністичної літератури: члени групи намагалася висловити щось нове, питоме їхньому поколінню, відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури, заперечували застарілі народництво і реалізм, плекали естетизм.

ПЛУГ

Ініціатором створення і головою «Плугу» був С. Пилипенко, його активними членами — А. Головко, А. Панів, І. Сенченко, Г. Епік, І. Кириленко, О. Копиленко, Д. Гуменна, П. Панч, І. Шевченко, В. Гжицький, П. Усенко та інші.

З квітня 1922р. плужани ухвалили «Платформу ідеологічну і художню», де наголошували, що «революційно-селянська творчість плужан має бути скерована насамперед на організацію свідомості широких селянських мас і сільської інтелігенції в дусі пролетарської революції».
Позитивним в діяльності «Плуга» було те, що він орієнтував письменників на глибинний і драматичний матеріал життя українського села, суттєво доповнюючи таким чином однобічно-індустріальну і часом наївно-«пролетарську» орієнтацію інших літорганізацій, допомагав знайти своє місце в літературі обдарованій селянській молоді.

Негативним в діяльності організації було те. що плужани намагались обмежити й регламентувати «революційним просвітництвом» підхід письменника до тлумачення та обробки матеріалу, свідомо надавали творам максимальної простоти й доступності форми, брали курс на масовість літератури.

ГАРТ

Спілку пролетарських письменників «Гарт» було засновано на початку 1923р. з ініціативи В. Еллана-Блакитного, а також В. Коряка, І. Кулика, В. Сосюри, М. Хвильового та інших. Спілка мала центральне бюро в Харкові на чолі з В. Блакитним, а також філії в Києві та Одесі. Найсильнішим був харківський осередок, до якого входили М. Хвильовий, П. Тичина, М. Йогансен, В. Поліщук, І. Дніпровський, О. Досвітній, А. Любченко, Г. Коцюба, П. Лісовий (П. Свашенко), М. Майський, П. Іванів, М. Христовий, Ю. Смолич, а згодом О. Слісаренко, М. Яловий, М. Бажан, Г. Шкурупій та інші. У статуті «Гарту» мовилося: «В основу своєї праці спілка «Гарт» кладе марксівську ідеологію й програмові постулати комуністичної партії». З волі В. Блакитного «Гарт» претендував на роль найадекватнішого інтерпретатора партійної лінії в культурному житті й відповідно на провідну роль в літературному й мистецькому процесі. І все ж «Гарт» об'єднав чи не найбільше число талановитих українських письменників, хоча чимдалі багатьох з них насторожувала перспектива перетворення літератури на «рупор» комуністичної партії. Внутрішні незгоди призвели до того, що в листопаді 1925 p., незадовго до смерті В. Блакитного, більшість письменників вийшла зі складу спілки, і «Гарт» після цього фактично самоліквідувався.

“Музагет”

Літературне угруповання, створений 1918 р. у Києві, в 1919 р. видавали однойменний місячник. У творчості дотримувалися символістського напрямку. До складу входили П.Тичина, Д.Загул, М.Терещенко, О.Слісаренко, Я.Савченко, В.Кобилянський, П.Филипович

ЛАНКА

Організація, створена 1924 p., об'єднала письменників різних напрямів, які намагалися протистояти ідеологічному тиску, зберегти творчу незалежність; до неї входили: В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, В. Івченко, Г. Косинка, Я. Качура, Я. Савченко та інші.

1926р. «Ланка» реорганізувалася в МАРС — «Майстерню революційного слова».

МАРС

Того ж пам'ятного в українській літературі 1934 р., окрім ВАПЛІТЕ-Пролітфронту, була ліквідована й друга, не менша своєю мистецькою вагою, київська літературна організація «Ланка-МАРС».
«Ланка-МАРС» для Києва була тим, чим для Харкова була ВАПЛІТЕ-Пролітфронт: чільною організацією, що об'єднувала переважну більшість письменників цього міста. До «Ланки-МАРСУ» входили письменники: Є. Плужник, Д. Фальківський, М. Терещенко, Т. Осьмачка, Г. Косинка, М. Івченко, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Б. Тенета, В. Ярошенко, Г. Брасюк, Д. Тась (Могилянський), М. Галич та інші.

За винятком Марії Галич, талановитої письменниці, яка свої невеличкі оповідання писала в лірично-імпресіоністичній манері Стефаника, і, хоч не була репресована

ВАПЛІТЕ

З літературною дискусією 1925—1928 pp. пов'язані виникнення, існування і доля видатнішої літературної організації 20-х pp. — ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської Літератури), яка згодом перетворилась на «Пролітфронт». Створена за ініціативою М. Хвильового як альтернатива масовим і надто підпорядкованим офіціозу організаціям, як лабораторія професійного удосконалення, втілюючи на практиці висунені останнім гасла боротьби за творчу якість і академізм, за європейський рівень української літератури проти масовізму, просвітництва й епігонського наслідування російської літератури, вона об'єднала багатьох кращих українських літераторів і могла пишатися яскравими талантами: М. Хвильовий, В. Яловий, Г. Коцюба, М. Майський, Г. Епік, О. Копиленко, М. Куліш, А. Любченко, Ю. Шпол, М. Бажан, І. Сенченко, М. Йогансен, П. Тичина, П. Панч, Ю. Смолич, О. Досвітній, І. Дніпровський, О. Слісаренко, Г. Епік та інші. Від самого заснування ВАПЛІТЕ і однойменний журнал опинилися під пильним наглядом офіційних кіл. Особливо посилилась і набрала скоординованого характеру ідеологічна критика на адресу ВАПЛІТЕ і самого М. Хвильового після утворення «Молодняка» та ВУСПП.

У 1933—34 pp. із ваплітян були ліквідовані: Яловий, Хвильовий, Досвітній, Слісаренко, Епік, Куліш, Йогансен та інші. Досить з усіх ваплітян згадати тільки про одного Миколу Куліша, щоб з усією ясністю зрозуміти, що важила в українській літературі ця група і який великий удар наніс більшовизм українській літературі ліквідацією ВАПЛІТЕ.

МОЛОДНЯК

Організація комсомольських письменників (1926—1932). У Харкові — П. Усенко, Л. Первомайський, І. Момот, В. Кузьмич, О. Кундзіч, Я. Гримайло, Д. Гордієнко та інші; у Києві — Б. Коваленко, О. Корнійчук, М. Шеремет, А. Шиян, П. Кодесник, А. Клоччя; були філії в Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Кременчуці та інших містах, видавався однойменний журнал.

Позитивне в діяльності «Молодняка»: і організація, і журнал чимало зробили для активізації літературної творчості молоді, виявлення талантів.

Негативне: своєю агресивною ортодоксальністю та брутальними наскоками на інакодумців організація сприяла деморалізації українського письменства.

ВУСПП

Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників була організована в січні 1927 р. з наміром об'єднати всіх лояльних режиму митців у протидії тим, кого партія вважала носіями буржуазно-націоналістичної чи буржуазно-естетської небезпеки (наприклад, ВАПЛІТЕ, «Неокласики», МАРС тощо. ВУСПП був українською аналогією сумнозвісного російського РАППу, який домінував у ВОАПП (Всесоюзному об'єднанні асоціацій пролетарських письменників), його членом був і ВУСПП. Подібно до РАППу, ВУСПП прагнув узяти під контроль усе літературне життя і перебирав на себе роль прямого речника партії в літературних справах (його політику фактично визначали керівники організації — І. Кулик, В. Коряк, І. Микитенко,

І. Кириленко).

СПУ

23 квітня 1932 р. з'явилась постанова ЦК ВКП (б) «Про перебудову літературно-художніх організацій». Її наслідком стало утворення Спілки письменників СРСР, складовою якої стала Спілка письменників України. Обов'язковим для кожного представника Спілки було перебування в лавах комуністичної партії. Видання постанови ЦК в справі літератури означало, що партія перебирає керівництво літературою в свої руки. Гасло «пролетаризації» було відкинуте й йому протиставлене гасло «совєтизації».

Писати за директивними вказівками Центральних органів партії стало обов'язком письменника, ухилитися від якого він не міг. «Хочу» не існувало, існувало тільки «мусиш».

ПРАЗЬКА ШКОЛА

Потужна енергія «розстріляного відродження» виявилася незнищенною. Водночас існувало ще одне відгалуження української літератури на теренах еміграції — «празька школа». До неї входили Ю. Дараган, Є. Маланюк, О. Ольжич, Л. Мосендз, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін. Це поєднання письменників і поетів вважати літературною організацією можна лише умовно, адже воно не мало ні статуту, ні членства, ні структури, як, скажімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало представників організації жило не тільки в Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи. Основу «празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917—1921 pp., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленого українства на основі художньої літератури. У травні 1922 р. гурток таборових письменників (Ю. Дараган, М. Селегій та ін.) провів організаційні збори і разом із літературно-мистецьким товариством «Вінок» прийняв програму журналу «Веселка» (1922—1923). На цій базі виникло й однойменне літературне угруповання, де виразно окреслювалися постаті Ю. Дарагана та Є. Маланюка. Після того як Польща почала надто неприязно ставитися до українців, більша їх частина подалася до Чехо-Словаччини. Адже тут, у Празі, діяли Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, у Подебрадах — Українська господарська академія та ін. У цих закладах навчалися Є. Маланюк, Н. Лівицька-Холодна, Ю. Дараган, О. Теліга, О. Ольжич, О. Лятуринська та ін. Це були українські письменники-емігранти або діти колишніх емігрантів, які сприйняли поразку національної революції 1917 р. як національну ганьбу, але не впали в розпач на противагу старшому поколінню (О. Олесь, М. Вороний, В. Самійленко та ін.). Вони формувалися на межі українського та європейського світів, тобто під впливом західної культури та стимульованої ними історичної пам'яті рідного народу. На підставі цього й виникла їхня історіософічна (тобто, позначена мудрістю історії) лірика.

МУР /Мистецький український рух/

Восени 1945 р. на західнонімецьких землях сформувався МУР, до складу якого ввійшли вчорашні «пражани» (У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська), поети Західної України (Б. Кравців, С Гординський, Ю. Косач та ін.), наддніпрянці, котрі здебільшого перебували у таборах «насильно переміщених осіб» (скорочено ді-пі): мово- та літературознавець Ю. Шерех (Шевельов), літературознавець, прозаїк В. Петров(Домонтович), літературознавець І. Кошелівець, І. Багряний, Л. Полтава, В. Барка, Т. Осьмачка, І. Костецький та багато інших.

“Химерна проза”

Назва стильової течії в українській прозі 70-х рр. “Химерна проза” стала реакцією на диктат норм соцреалізму в українській “радянській” літературі. Її ознаки: поєднання реального з міфологічним, часово-просторові зміщення, запозичення стильових рис бароко, гротескові метаморфози з героями. “Химерна проза” емоційна, експресивна, її світ свідомо неприродний, але правдивий. За цими ознаками можна говорити про близькість “химерної прози” до явища магічного реалізму, поширеного в літературі Латинської Америки. Представники: В.Земляк (романи “Лебедина зграя”, “Зелені млини”), В.Дрозд (“Ирій”, “Самотній вовк”), О.Ільченко (“Козацькому роду нема переводу або Козак Мамай і Чужа Молодиця”) та ін.

Сучасна українська література

Дев’ятдесятники

Умовна назва покоління письменників, що творили в 90-ті роки ХХ ст., серед яких групи “Бу-Ба-Бу”, “Червона Фіра”, “Нова дегенерація”, прозаїки В.Медвідь, Є.Пашковський, Ю.Іздрик, Т.Прохасько та багато інших.

Творчість дев’ятдесятників синкретична, поєднує дві головні течії: орієнтацію на західноєвропейську культуру і захист національної самобутності мистецтва.

У ній поєднуються різні літературні методи: постмодернізм, неореалізм, неоавангардизм.

АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Утворена 6—8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників).

МЕТА: подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).

Представники: президент Ю. Покальчук, віце-президенти Володимир  Моренець, Ю. Андрухович, І. Римарук і Тарас Федюк; С. Жадан і О. Кривенко.

СПУ

Національна Спілка письменників України, літературна організація, що об’єднує письменників, літературознавців, критиків. Створена в 1934 році для контролю реалізації “політики партії в галузі художньої літератури”, тобто як наглядовий та контролюючий орган. У 80-х роках відіграла позитивну роль, ставши одним з осередків національного відродження України.

На сьогодні Національна СПУ об’єднує близько 1500 письменників, вкрай неоднорідних як за ідеями, так і за силою таланту. Очолює Спілку В.Яворівський

БУ-БА-БУ

«Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор) та О. Ірванця (Підскарбій). Літугрупування засноване 17 квітня 1985р. у Львові.

Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства.

МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК,8

Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990р. з ініціативи В. Бориспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука. 1992р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога/Humanitare Ніlfe» (українською та німецькою мовами).

«Нова дегенерація»

Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області — Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.

Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

ОРДЕН ЧИНУ ІДІОТІВ

Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. Входять зокрема: Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк. Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактується товариством в первісному грецькому значенні цього слова: власник себе. Керівний орган: рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «Гімн Ідіотів» складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.

ЛуГоСад

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. «Методологічна основа» творчості ЛуГоСаду — теорія поетичного ар'єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар'єргардної теорії — Т. Лучук).

Пропала грамота

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х — на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект.

Пси Святого Юра

Літературна майстерня, неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування).

До літмайстерні увійшли: Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук В. Герасим'юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до Псів приєднався Т. Федюк.

ТВОРЧА АСОЦІАЦІЯ «500»

Об'єднання авторів та літдіячів, за віком приналежних до постмодернізму 90-хр. Утворилась 1993р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом «Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993—1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші. У 1993р. ТА упорядкувала і в 1994р. видала антологію поезії 90-х pp. «Молоде вино». У 1995 р. була видана антологія прози 90-х «Тексти». У 1997р. під егідою ТА «500» був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино».

«Червона Фіра»

Літературна корпорація харківських поетів С. Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Як вважає І. Бондар-Терещенко, літугрупування постало на хвилі «антисистемного» харківського андеграунду початку 90-xp. (ArtLine 3'97). Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм. Провокативно-епатажні твори червонофірівців стали своєрідним східноукраїнським аналогом літературного карнавалу Бу-Ба-Бу. Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшего перемагає професійну роботу з текстом.

“Західний вітер”

Літературне угруповання, створене в Тернополі в 1992 р. До складу входять: В.Махно (нар. 1964 р.), Б.Щавурський (нар. 1964 р.), В.Гайда (нар. 1970 р.), Г.Безкоровайний (нар. 1969 р.). У маніфесті (1994) лідер і найактивніший учасник групи В.Махно проголосив літературу самодостатньою цінністю.

Збірка прикладів з літератури для  написання твору, власного висловлювання на ЗНО з української мови.

             Тема    твору                                Приклад з літератури

«Погано,що порожні храми, ще гірше – пустота в серцях»	«Зачарована Десна» – Довженко «Мойсей» – Франко «Україна в огні» (фашизм) – Довженко
Зрада	«Маруся Чурай» (Грицько ) – Л.Костенко «Тіні забутих предків» (Палагна) – Коцюбинський Я(романтика) – Хвильовий «Україна в огні» – О.Довженко Лісова пісня –Л. Українка «Чорна рада» Куліш
Підступність і конкуренція	«Мартин Боруля» – Карпенко Карий Мина Мазайло – Куліш «Чорна рада » (Брюховецький)  –  Куліш «Катерина» – Шевченко «Вершники» – Яновський «Земля» -Кобилянська «Місто « – Підмогильний
Патріотизм	«Любіть Україну» – Сосюра «Україна в огні» – Довженко  (запорожець Заброда) «Тигролови» Багряний «Камінний хрест» Стефаник «Гімн» – Франко «Зачарована Десна» Довженко Вірші Шевченка «Чорна  рада» – Куліш (Шрам) «Лебеді материнства» Симоненко "Два кольори" – Малишко
Доля	"Україна в огні"– Довженко "Катерина" – Шевченко "Тигролови" –  Багряний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – Мирний "Земля" – Кобилянська
Розкіш спілкування	«Мина Мазайло» Куліш «Момент» Винниченко «Людина» Кобилянська
Закони моралі	"Маруся Чурай" – Костенко "Хіба ревуть воли.". – Мирний «Кайдашева сім’я» – Нечуй-Левицький Тигролови – Багряний
Совість	"Хіба ревуть воли.". – Мирний Я ( Романтика) – Хвильовий «Україна в огні» -Довженко «Земля» Кобилянська «Всякому місту звичай і права» – Сковорода
Життєва помилка	«Місто» – Підмогильний «Хіба ревуть воли..» Мирний Я(романтика) – хвильовий «Подвійне коло» – Яновський «Катерина» – Шевченко
Бідність і багатство	Леся Українка: «В мужика землянка  вогка, а в пана – хата на помості» Маруся Чурай (Маруся і Галя) – Костенко Земля – Кобилянська Інститутка – Вовчок «Хазяїн» – Карпенко-Карий
Традиції та звичаї	Наталка Полтавка – Котляревський Маруся – Г.Квітка-Основ’яненко Тіні забутих предків – Коцюбинський Зачарована Десна – Довженко Тигролови – Багряний Маруся Чурай – Костенко «Кайдашева сім’я» – Нечуй Левицький
Кохання і ненависть	«Маруся Чурай» – Костенко «Хіба ревуть воли…» – мирний «Маруся» – Г.Квітка-Основ’яненко «Тіні забутих предків» – Коцюбинський «Наталка Полтавка» – Котляревський «Лісова пісня» – Л. Українка «Місто» – Підмогильний
Батьківське піклування і материнська любов	«Хіба ревуть воли…» – Мирний «Максим Гримач»  вовчок «Маруся» – Квітка-Основ’яненко Наталка у Шевченка «Тигролови» -Багряний
Своєрідність характеру	«Я(романтика)» – Хвильовий «Кайдашева сім’я» – Нечуй-Левицький «Земля» – Кобилянська (брати Сава та Михайло)
Добро і зло	«Камінний хрест» – Стефаник «Україна в огні» – Довженко «Чорна рада» – Куліш
Ідея, до якої йдеш	«Місто» Підмогильний «Я(романтика)» – Хвильовий «Хіба ревуть воли..» – Мирний «Людина» – Земля
Щастя	Сковорода: «Бути щасливим – пізнати  себе чи свою природу, взятися за  споріднене діло і бути з ним у злагоді» «Україна в огні» Довженко «Тіні забутих предків» Коцюбинський «Наталка Полтавка» – Котляревський "Тигролови" – Багряний  ( «Сміливі – завжди щасливі»)
Завзяття і праця	«Кам’яний хрест» Стефаник «Місто» Підмогильний «Бджола та шершень» «Земля» Кобилянська «Хазяїн»  Карпенко – Карий
Життя – мистецтво	«Інтермецо» – Коцюбинський «Момент» Винниченко
Дружба, взаємовідносини	«Хіба ревуть воли..» «Місто» – Підмогильний
«Потрібно цінувати те, що маєш. А не те, про що мрієш»	«Місто» – Підмогильний «Маруся Чурай» – Костенко «Момент» Винниченко «Земля» Кобилянська
Пісня	«Наталка Полтавка» – Котляревський «Маруся Чурай» Костенко