День української писемності та мови

9 листопада, коли  церква вшановує пам'ять преподобного Нестора Літописця, автора відомого літопису «Повість временних літ», ми святкуємо День української писемності і мови.

Світ – мов казка. І ми пізнаємо його за допомогою слова.

            За    допомогою    слова відкриваємо таємничість та складність інших

          наук, бо словесність – початок всіх наук. Вона є джерелом, звідки

         починається струмок, який  ширшає, набирається сили і розливається

           могутньою рікою. Адже слово   до слова – зложиться мова!...

Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас солов’їна.

Квітне в садочках червона калина,

Рідна земля для нас всіх Україна. 

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

 Навчися рідну мову шанувати.

 Вона - твоє обличчя, твоя доля.

 На це була свята Господня воля.

 Ще в давнину признав її весь світ,

 Та скніла у неволі тьму століть.

 Тепер вона розкута і підмоги

 Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

Українська мова промениста,

 Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

 Багата, як земля, джерельно - чиста,

 І тепла, наче мамина рука.

Не цурайтесь мови, люди,

                            Рідного джерельця.

                            Хай вона струмочком буде,

                            Хай дійде до серця.

                            Хай вона в піснях лунає

                            Кожен день і в свято,

                            Соловейком хай співає

                            В українській хаті.

                            Не цурайтесь, люди, мови,

                            Не цурайтесь роду.

                            Як зачахне рідне слово –

 Не буде народу!

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони наші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Обминайте чужинні слова кострубаті,
Що до нашої мови зухвало повзуть,
Говоріть, почувайтеся, наче на святі,
І натхненні слова радість вам принесуть.

Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

Ще і ще раз припадімо спраглими устами до цілющого джерела рідної мови. Відчуймо неосяжну душу народу; відчуймо смуток, бо не вистачить життя, аби перепливти мовний океан. Та вірмо, що рідне слово житиме завжди. Бо воно є Вічність, воно є Правда, Добро і Краса нашого народу. Бо шлях до істини і величі лежить через слово.    

Шануймо і бережімо мову

За влучність і дотепність мудрих слів,

За правду і за щирості основу,

За милозвучний, ніжнотонний спів.

Не лиш за те, що ніжно кольорова,

Ласкава, ніби материнський спів,

А ще й тому, що наша рідна мова –

Це спадщина від предків і батьків.

А ще й тому, що люба Україна –

Для нас омріяний прекрасний рай.

І просто через те, що Батьківщина –

Це наш єдиний в світі рідний край.

Запам’ятай же кожний: знов й знову

Щоденно, як молитву повторяй:

«Клянусь любити вірно рідну мову

І наш єдиний в світі рідний край».

  Дорогі друзі, маймо сміливість серцем і душею впевнено сказати: „Ми – українці! Хай усіх нас єднає належність до великого народу. Плекаймо всі разом мову, яка дісталася нам у спадок від наших предків”.

Процвітай же, мово калинова,

І тобі не в’янути в віках:

Мелодійна українська мова-

Чарівний, навік коштовний скарб.

У День української мови та писемності стартує ХVII Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.У 2000 році його зініціював відомий меценат і громадський діяч з Канади, засновник і перший президент Ліги українських меценатів,виходець з України Петро Яцик. Цей конкурс спонукав багатьох людей замислитися і зрозуміти ,що мати гарні знання з української мови -це престижно.
Метою цього мовного змагання  є піднесення престижу рідної мови в Україні,а також утвердження її державного статусу.
Конкурс проходить у кілька етапів: шкільни, районний, обласний,
Сьогодні у нашій школі пройде І етап ХVII Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Всім учасникам цього престижного мовного марафону бажаємо успіхів.

Всеукраїнський диктант національної єдності

             Україна на зламі тисячоліть

         За легендою, апостол Андрій Первозваний на одному з пагорбів, де нині Андріївська церква, напророчив: “На горах цих возсіяє благодать Божа, буде город великий і воздвигне Бог багато церков”. Передбачення збулося: на високому дніпровському березі народився золотоверхий Київ.
    Минали роки – слава про Київську Русь гриміла на весь світ, адже на зламі першого тисячоліття тут бурхливо розвивалися торгівля, право, освіта, культура. Королівським дворам Європи було за честь поріднитися з володарями Києва. Промовистим є такий факт: Анна, високоосвічена дочка Ярослава Мудрого, ставши королевою Франції, підписувала державні акти своїм ім’ям, тоді як її чоловік, король Генрик Перший, ставив усього-на-всього хрестик.
     Наша історія славна ще й звитяжними боями: упродовж століть відчайдушні козаки захищали Україну й усю Європу від дикої орди. Прикро, що на зламі другого тисячоліття нам, українцям, ціною життя найкращих синів доводиться боронити від східних сусідів свій європейський вибір. Сьогодні ми по-особливому розуміємо Шевченкову настанову любити Україну “во врем’я люте” і знаємо, що вистоїмо, бо за нами правда й славна історія.