Притчі

   Притча про блудного сина

В одного чоловіка було два сини. От молодший попросив, щоб батько віддав йому його частку майна. Батько віддав, а син поїхав до чужих країв, пив там, гуляв і швидко розтратив усі гроші. Залишився бідним, голодним, зникли і його "друзі". Він до того зубожів, що ладен був їсти свинячий корм. І вирішив піти до рідного батька хоч наймитом. Повернувся, а батько зустрів його радісно, дав найкращий одяг і найкращу їжу.

Старший брат образився, адже він ніде не блукав, грошей марно не витрачав, сумлінно працював, але для нього ніколи не влаштовували такого пишного бенкету. Тоді батько сказав: "Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Треба веселитись і тішитися, бо твій брат був мертвий — і ожив, пропадав — і знайшовся". 

     Притча про сіяча

Вийшов сіяч посіяти зерно. Те, що впало край дороги, затоптали. Що впало на кам’янистий ґрунт — засохло без вологи. Дещо впало в терен і було ним заглушене. А те, що впало на добру землю, вродило стократно.

Зерно — Боже Слово. Зерна край дороги — це ті, у кого диявол забрав із серця це слово. Що на кам’янистому ґрунті — це ті, хто відійшов під час випробувань. Які поміж терном — це ті, що забувають слово Боже за щоденними клопотами та багатством, не дають плоду. Зерна на добрій землі — це ті, хто Слово почує і збереже в щирому та доброму серці. 

           Притча про таланти

Один чоловік віддав своє добро рабам своїм.
Одному рабові він дав п’ять талантів, другому – два таланти, третьому – один талант. Себто кожному розданi таланти за його спроможністю. Талант – це велика сума грошей, бо один талант важив 34 кг чистого золота.
Той, хто взяв п’ять талантів, вклав їх у бізнесову справу й отримав дохід у кількості п’яти талантів, тобто з п’яти талантів отримав 10 талантів.
Другий раб, що отримав два таланти, теж примножив їх розміром ще два таланти, себто з двох талантiв отримав 4 таланти.
Третій раб, отримавши одного таланта, негайно закопав цього срібного таланта у землю для зберігання.
Минув деякий час. Повернувся господар – пан цих рабів і зажадав рахунку грошей.
Прийшов перший раб і каже:
– Пане мій, ти мені дав 5 талантів, вклавши їх у справу, я заробив ще 5 талантів.
Пан похвалив його:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
Підійшов до пана другий раб і говорить:
– Пане, я взяв у тебе два таланти і за цей час я здобув ще два таланти.
Сказав йому пан як і першому:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
І насамкінець підійшов третій раб і проказує:
– Пане, я знав тебе як тверду людину. Ти жнеш там, де не сіяв. Ти збираєш там, де не розсипав. Отож я побоявся тебе і таланта твого заховав у землю. І ось віддаю тобі цього твого таланта.
Пан відповів йому:
– Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну там, де не сіяв, і збираю там, де не розсипав? Отож треба було тобі віддати гроші мої у добру справу і, повернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть від нього цього таланта, – продовжив пан, – і віддайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви – і буде плач там і скрегіт зубів – завершив розмову пан (Мт. 25, 28 – 30).
У цій притчі Ісус розказав про господаря і трьох його рабів, кожен з яких отримав значну кількість грошей.
Два вірних раба вміло застосували ці гроші й принесли прибуток своєму пану й таким чином вони розділили загальну радість. За це вони були удостоєні великої відповідальності в управлінні справами свого пана.
Третій раб, що отримав одного таланта, побоявся, що не догодить своєму господарю і закопав цього таланта в землю. Він, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. А якщо вже й повернеться, то він віддасть йому цей талант цілий без будь-якого прибутку. Це свідчить про те, що цей третій раб не тільки боявся свого хазяїна, але й, до того, не довіряв і не покладався на нього. Він показав себе як лінивий і лукавий раб, затіявши таку хитромудру витівку. Але він обманув сам себе, бо втратив все що мав і був строго засуджений як «злий раб». Він, як злий грішник, підлягав до відділення від Бога у Вічності.
Слова «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має» треба розуміти, що активному, енергійному, діяльному і праведному слузі Божому буде віддано й те, чим без користі володів би лінивий раб.
Ця притча, таким чином, пробуджує і активізує дієво і плідно користуватися дарами Божими – талантами, й використовувати їх на служіння Богові та Його Царству.
Ми вже згадували, що останній раб, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. Але ця притча яскраво і барвисто підкреслює і нагадує нам, що ми повинні вірно служити Господу завжди й тоді, коли ми не впевнені й нам здається, що Його немає поряд. Адже це враження «відсутності» Господа хибне, бо Бог всюдисущий, всюди присутній, Вічний і Всезнаючий.
Невірство в існування Бога нинішніх атеїстів, горе вчених, скептичних матеріалістів, бо вони не можуть побачити Бога, не можуть зрозуміти і пояснити чудодійних див і явищ, які посилає нам Господь, не можуть науковими приладами відшукати Бога чи виміряти силу Святого Духа, зовсім не означає, що Бога немає, цілковито не означає, що дива Господні не існують, що все це витівка. Підтвердженням того є також наступна притча.
Бо якщо ми нехтуватимемо цим і уподібнюватимемося цьому злому рабу, й тоді нас чекає темрява, де буде плач і скрегіт зубів. Цими словами завершується не одна притча. Й це не випадкові повтори, а це свідомі нагадування нам – живіть по Божому, виконуйте Його Заповіді й на вас чекає Царство Боже, а не вічні муки у пеклі.