Василь Симоненко - витязь невмирущого слова (80 - річчя з дня народження поета)

Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши… А є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо… Симоненко такого типу поет! 

Олесь Гончар

8 січня виповнилося 80 років  від дня народження видатного українського поета і журналіста, одного з найяскравіших представників покоління "шістдесятників" Василя Симоненка(1935-1963).
Він прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10.

Перша книжка поезій В. Симоненка «Тиша і грім» побачила світ у 1962 році, другу книгу «Зелене тяжіння» опубліковано в 1964 році, вже після смерті поета.

       Незважаючи на різні  перепони, заборони на друк, слово поета поширювалося між людьми. Ніяка цензура не могла його зупинити.

     Олесь Гончар назвав Симоненка « витязем молодої української поезії», Василь Захарченко  – « поетом з горніх Шевченкових долин». А В.Стус говорив так: «… На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само». 

Один з найталановитіших виразників дум і сподівань рідного народу, Василь Симоненко своїм словом і життям ствердив загальнолюдські духовні ідеали, збагатив скарбницю світової культури. Слово його — справжнє коштовне надбання. Воно сяє всіма мальовничими гранями. Симоненко не думав про літературну славу — вона прийшла до нього посмертно й утвердилася навіки.

      Його поезія  надовго западає в душу, це творчість високого злету, моральної чистоти і самовідданого служіння своїй Батьківщині.

Вона самобутня, духовно невичерпна, мудра і прониклива, іде від серця самого народу. Кому не байдужа доля українського народу, того не може вона не хвилювати.

Василь Симоненко - автор таких поетичних шедеврів, як "Україні", "Лебеді материнства", "Ти знаєш, що ти - людина?" та інших.

Поет вірив, що народ наш - вічний і ніхто не в змозі його знищити.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Проживши коротке життя, Василь Симоненко став митцем першої величини, символом правди і свободи для наступних поколінь.

З глибин народного життя  вийшла поезія Василя Симоненка. ...

Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,

 вогнем душі жаріють вони й сьогодні...

Олесь Гончар

Лауреати літературної премії імені Василя Симоненка

Ім’я славного сина України, поета  Василя Симоненка, навічно пов’язане з Шевченковим краєм. Його не випадково називають одним із спадкоємців Т. Шевченка. В Черкасах  є вулиця  й бібліотека його імені, є музеї і музейні кімнати, а особливе місце займає премія його імені.

Ще у середині 80-х років було встановлено обласну літературно-мистецьку премію імені Василя Симоненка. Але лауреати визначалися лише в 1986 році. Першими і єдиними лауреатами стали поет Федір Моргун за збірку поезій «Час віддарунку» та    майстер художнього слова Юрій Смолянський  за концертні програми та популяризацію творчості Василя Симоненка.
Літературна премія “Берег надії” імені В. Симоненка  заснована в 1994 році. Метою її започаткування  є заохочення професійних і непрофесійних літераторів, журналістів до створення високохудожніх літературних і публіцистичних творів.Премія присуджується щороку до дня народження Василя Симоненка 8 січня.  
1994 р. Носань Сергій Лукич, письменник, Ситник Алім  Іванович,  режисер,    Жила Андрій Іванович, актор удостоєні премії за створення та постановку п’єси “Остання мить”.
1995 р. – Негода Микола Тодосійович  за збірку “Чорний біль” та історичну драму “Гетьман”.   1996 р. – Озірний Олекса Антонович за збірки віршів “Проща” та “Козацький цвинтар”.            1997 р. - Дробний Іван Семенович  за збірку віршів “Груша серед поля”.
 1998 р. – творча група журналістів телестудії “Рось”  (Таран Катерина Пилипівна – керівник групи і автор сценаріїв, Підгаєвський Олександр - режисер, Таран Олександр – оператор). Премії удостоєні за документально-художні відеофільми: “Під вітрилами світанків”, “Обличчям вперед”, “Груша серед поля”.
1999р. – Білоус Григорій Павлович за збірку віршів “Терноцвіт” та цикл художньо-публіцистичних відеофільмів: “Свою Україну любіть”, “Незабутні: Андрій Химко”, “Повна душа болю”.
2000р.–Віргуш Наталія Василівна  за книги віршів “Золоті сліди”, “Дорога до світла”.                                                     
2001 р. – поет Лищенко Олексій Констянтинович  за збірки “Крутозлами”, “Екзамени волі”.
2002 р. – Слабошпицький  Михайло Федотович  за книгу «З голосу нашої Кліо».
  2003 р. –  Валентина   Михайлівна   Коваленко за книгу « Трунок Сварожого рога».
  2004 р. – Ігор Забудський  за збірку творів «Завтра моє»  та Петро Поліщук за збірку «Любосвіт».
2005 р.- журналіст Микола Сніжко  за книгу спогадів «Оводи Василя Симоненка».
2006 р. –  Пахаренко Василь Іванович  за  книги «Віті єдиного древа», «Як він  ішов».
2007 р. –  Михайло Григорович Іванченко за  роман-легенду "Дума про вільних козаків"
2008 р. поет, прозаїк та перекладач Валерій Кикоть за книжку поезій та прози “Квітка у вогні” та Ігор Осадчий, фотохудожник, перший фотокореспондент газети “Молодь Черкащини”, автор практично всіх знімків, що розміщувалися й розміщуються у виданнях та публікаціях, присвячених Василеві Симоненку.
2009 р. – Валентина Кузьменко-Волошина за збірку віршів "Квітка любові", Микола Тютюнник за історичний роман у віршах "Маруся Богуславка".
2010 р. – Місевич Василь Хризонтович за поетичну збірку віршів «Росою тиша миє очі».
2011 р. – Леонід Даценко  за збірку  віршів «І янгол  з автоматом на плечі».

2012 р. - Сергій Руднєв  за збірку віршів „Жарини слів", поетеса Наталія Горішна за збірку поезій „Під сонцем серця”, поетеса Олена Гусейнова (м. Київ) за збірку віршів „Відкритий райдер”.
2013 р. - Юрій Тупицький за роман ,,Заговорений:  Хроніка  одного життя’’; Олена Железняк за збірку віршів «Шукаючи ключі до світу»;Олександр Климчук за книги прози «Я єсьм…» (Іван Марчук) та «Факторія Завойка».
2014 р.– Ольга  Прохорчук за збірку поезій „Привези мені сонця”; Сергій Пантюк за збірку поезій «Мовизна» та роман «Війна і ми».

Афоризми Василя Симоненка

Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.

Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.

Живе той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя. 

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 На світі той намудріший,
Хто найдужче любить життя.
 

Найогидніші очі – порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша – брехлива сльоза.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ! 

 Поезія – це прекрасна мудрість.

Той ніколи не доскочить слави,
Хто задля неї на землі живе.

Україно! Ти моя молитва.

Щасливий той, хто хоче мало від життя:

він ніколи не розчарується в ньому.